Лещинська Лідія

Лідія Лещинська Народилася у 1919 році в Миколаєві. Родинна робітників. Закінчила школу та пішла в фельдшерську школу. У 1941 році служила фельдшером у 116-й дивізії РСЧА. Брала участь в оборонних боях1941 року на території центральної України. Відступ до Черкас. Бій біля Березовки. Оточення, лікування поранених – нестача медикаментів та їжі. Полон. Табір для військовополонених. Пошук євреї та політпрацівників. Лідія не виходила. Називала себе грузинкою або вірменкою. Умови в таборі: голод. Жінок поселили окремо. Місцеві мешканці приносили їжу. Перевдягалися в цивільний одяг та покинули табір. Життя в родині Гурецьких (Анна та Марія). Допомога різних людей – їжа, одяг. Життя 2 місяці у Ксенії Гай-Воронської в Миколаєві. У дворі були люди, які видали. Була змушена йти. Проживання в іншої жінки на селі. Праця в лікарні. Дістала «арійські» документи та пішла з Миколаєва. Працювала в лікарні в невеликому місті. Один раз трохи не замерзла по дорозі до Миколаєва. Жила у Привільному. Випадки видачі євреїв німцям. Зустріч з кримським татарином, який з полону йшов до Криму. Йшла з ним разом. Зупинка поліцаєм в одному з сіл. Відправка до комендатури, бо Лідія «схожа на єврейка». Літній німець допитував. Казала що батько росіянин, а мати – гречанка. Відвезли до Миколаєва в СД. Сиділа в тюрмі в камері з жінкою. Працювала на кухні та мила вікна. Боялася, що хтось впізнає. Постійні допити. Був знайомий німець-перекладач, але він не видав. Проводили «експертизи», брали «аналіз крові», міряли через, змушували казати «кукурудза». Робота в лікарні при СД. Прибуття з Севастополю транспорту з жінками. Лікар німець, що працював в СД, врятував жінку-єврейку. Був в СД жорстокий австрієць, який знущався над людьми. З’явився німець «жидолов», який підозрював Лідію. Захворіла на тиф – лікування. «Кузьма Іванович» - начальник української поліції – організовував побіги, підпілля. Лідія в’язала для нього та його групи шкарпетки. В цій групі підпілля були єврейка. Єврейок та політпрацівників розстрілювали, яких видавали (полонених РСЧА з Криму). Марія Емільянова займалася виявленням євреїв-полонених. Описує як швидко посивіла – «за години». Переїзд в інше місце. Був табір, де були тільки жінки. Приходили брати на роботу. Активною була полонена-єврейка, яка навчала та духовно підтримували. Знущання, фотографування для нацистських журналів. У лютому 1943 року перевезення до Равенсбрюку. Наказ пригати з ешелону. Собаки кусали в цьому процесі. Пішки привели до бараків, де примусили роздягатися. Привезли до бані. Стриження наголо. Видача форми та поселення в бараках. Хто хворів на тиф – «до крематорію». Ранкова перевірка «на апеллі». Знайомства з німкенями, польками, чешками, зокрема з Ерікою Бухман. Праця на побудові доріг – пересування важкого каміння. Розповідь про різних охоронців-німців, які знущалися над ув’язненими-жінками. «Медичні експерименти» над польками. Вбивства єврейок в таборі. Вбивства жінок-«стукачок». Випадки спротиву – відмова працювати та покарання за це. Подробиці звільнення табору. Повернення додому потягом. Зустрічі з родичами після повернення.

Лідія Лещинська - 1919.